Андрій Рущак в Інтернеті

Навколо мене сила-силенна самогубців.

Дуже небагатьом із них вдається довести справу до кінця - тобто вбити себе.

Більшість - переважна більшість - тих, кого я називаю самогубцями, навіть не підозрюють, що є такими. Тому я називаю їх тихими самогубцями.

Ось один із таких тихих кидається переходити вулицю на червоний для себе сигнал світлофора. Цього разу йому не пощастило - водій встиг загальмувати, тому горе-самогубцю доведеться кидатися під колеса авто знову, знову бігти на червоне, знову перебігати в недозволених для цього місцях, перелазити турнікети тощо.

Цілими групами тихі самогубці їздять в маршрутках (особливо тих, що колись були вантажними фургонами). Серед них бувають і цілком нормальні люди - їх видно зразу, бо вони виділяються. Але якщо нормальна людина несамогубець спробує запобігти суїцидальним умовам (запитати водія, коли ж його АТП збирається оновити рухомий склад на більш безпечний, звернути увагу того ж водія на неприпустимість куріння в салоні чи порушення правил руху при переповненій маршрутці), вона натикається на пасивний спротив більшості. Більшості, яка складається із тихих. Тихих самогубців. Інколи найменш тихий із них навіть скаже щось типу “не заважайте водієві!”. Треба розуміти “не заважайте водієві пробувати вбити нас“.

Я не хочу вмирати. Тобто я помру колись, цього я не боюсь. Я не хочу вбивати себе сам, не хочу давати іншим вбивати мене. Я ще не зробив всього, що хотів на у цьому житті.

Я не є самогубцем. Не є тихим самогубцем.

А Ви?