Андрій Рущак в Інтернеті

На РадіоМан продовжується спецпроект “Подорож замками Галичини”: цього разу журналісти побували в Бережанах:

Нижче подається текст із сайту РадіоМан.

Перед кожною статтею подається лінк на оригінальну новину, яка викладалася на сайті радіо. Текст подається тими ж частинами, що й на самому сайті.

http://www.radioman.ua/026ddb50448af20b776b30fb8ba8ec32,news.html

Бережани – це справжнє місто-музей Тернопільської області. Перша письмова згадка про цей населений пункт датується 1375 роком. Хоча перші поселення на цій території відносять ще до епохи палеоліту.

Бережани спочатку були звичайнісіньким селом. Але у 1530 році село, яке подарували магнату Сенявському, отримує Магдебурзьке право і починає називатися містом.

У Бережанах впродовж століть разом мешкали українці, поляки, євреї, вірмени. І кожна община залишила по собі незабутні пам”ятки архітектури, історії та культури – костел Святої Трійці XVI століття, вірменська церква XVII століття, монастир Бернардинців XVII століття, синагога – XVIII століття. Але до тепер перлиною Бережан є місцевий замок-фортеця, збудований родиною Сенявських посеред річки Золота Липа у 1554 році.

Стоїть він там і дотепер.

А самі Бережани з кількох вулиць на річкою розрослися у доволі великий районний центр Тернопільської області. Займає місто майже 6 тисяч гектарів. Мешкає там приблизно 20 тисяч осіб.

Залізницею Бережани з”єднані з Тернополем та Львовом. Автодорогами – ще й з Підгайцями, Золочевом та Рогатином.

http://www.radioman.ua/3c10d8c93f451134e1bca4a4ce858bcd,news.html

Наші журналісти уже прибули до Бережан, аби досліджувати місцеві пам”ятки історії та культури. Дорога доволі далека.

Якщо Ви вже вирішили відвідати Бережанський замок, краще прихопити із собою карту, оскільки дорога, яка веде до цього міста, мало позначена вказівниками. Про те, який населений пункт проїжджаєте, Ви можете побачите уже тоді, коли минаєте його. А от в самих Бережанах зорієнтуватися доволі легко, бо з усіх сторін, принаймні центральної частини, стоять вказівники з назвами пам”яток, причому одразу ж там вказана і кількість метрів, яка залишається до цієї споруди.

Дорога до Бережан доволі хороша, а от в самих Бережанах варто пошкодувати своє авто.

Примітно те, що майже всі пам”ятки архітектури розміщені доволі компактно – переважно в центральній частині міста. Але якщо хочете побачити щось цікавіше, тоді ідіть на околиці. Там є і річка, і озеро – усе що потрібно для приємного відпочинку.

http://www.radioman.ua/02d730e869e522b9cee6ea25f2d29791,news.html

У Бережанах наших журналістів зустрів дощ, але не чекаючи допоки розпогодиться, вони досліджують принади місцевої історії.

Де у Береженах розташована яка пам”ятка історії чи архітектури дізнатися доволі легко. З усіх сторін принаймні центральної частини – стоять вказівники з назвами пам”яток та скільки метрів до них залишилося. Утім навіть попри це, заблукати у Бережанах можливо – у місті квартальна забудова. Тож аби не нічого не переплутати і не пропустити необхідного повороту, треба уточнити дорогу у місцевих мешканців.

Наші журналісти запитали місцевого чоловіка, якого зустріли по дорозі.

Чоловік: – Це замок братів Синявських. А легенд як таких я не знаю. Знаю тільки, що з одного боку замку і з другого поселялися люди і тому назвалися бережанці, бо там річка йде з одної і другої сторони замку.

РадіоМан: - Для місцевих мешканців замок є якоюсь цінністю? Чи доглядають за ним?

Чоловік: – Його ремонтують зараз, багато зроблено вже. Там буде музей. Люди туди часто ходять – дітки підростають, то ведем їх туди, показуємо їм. Ми виросли на тому, то тепер внукам показуємо, яке воно було і яке воно є. Ми колись постійно там були. Всі хто тікав з уроків, то ходив тільки в замок. Найбільше діти люблять бавитися там у церкві. Зі всього, що було у замку, там усього найбільше збереглось.

РадіоМан: - А які біля замку ще є пам”ятки?

Чоловік: – Є ще пам”ятник лемкам і пам”ятник загинувшим на Чорнобилі.

Ну що ж, наші журналісти прямують до замкової церкви, щоб дізнатися, чому там любить проводити час не одне покоління бережанців.

http://www.radioman.ua/5a2b0bdbf092cc0b6bba03692bbc76ec,news.html

Попри свій покинутий вигляд, насправді Бережанський замок не є таким самотнім. Щодня і щоночі тут пильнують охоронці.

Пан Славко, який зустрів наших журналістів на воротах, працює тут вже два роки. За цей час із замком майже зрісся, адже зазвичай виконує обов”язки не тільки сторожа. А й продавця сувенірів, а інколи навіть і екскурсовода.

РадіоМан: - Чи часто до вас туристи приїжджають?

п. Славко: – Можна сказати, що часто.

РадіоМан: - А звідки найчастіше приїжджають?

п. Славко: – Найбільше Київ, Черкащина, Львівщина, Тернопільщина і Франківщина. Приїжджають також з Польщі і кажуть, що то унікальний замок, бо він кругом омивався водою Золотої Липи і 700-800 метрів було болота.

РадіоМан: - Місцеві хлопчаки часто штурмують цей замок?

п. Славко: – Дуже, але вони мене слухають. Знають, що якщо залізуть десь на мури, то старший буде за це відповідати. У підземелля не залазять, бо то усе засипано кістками і всякі снаряди є. З цінних речей ми нічого не бачили, тільки кості є.

РадіоМан: - Ви доглядаєте за цим замком, часто тут ночуєте. А привиди не турбували?

п. Славко: – Дуже багато є. Мені показувався, ніби тут виступає хор український у вишитих сорочках. А потім нічого не бачу. Повитираю очі, думаю собі, і що воно таке, а потім заходжу, а він знову є.

РадіоМан: – І не страшно?

п. Славко: – А чого? Кажу: “Будьте здорові, дякую, я Вам нічого не винен, і Ви мені не винні”. І всьо

Такими словами пан Славко прощається не з відвідувачами, а відлякує привидів. Що ж треба поблукати замковими мурами, можливо, і нам вдасться на когось натрапити.

http://www.radioman.ua/a2fa650bafd52a22467e5329b64e3af9,news.html

Вже другий день поспіль наші журналісти перебувають у мальовничому містечку. Привів їх туди місцевий замок-фортеця. Утім спочатку заглянемо у його давнє минуле.

З”явився замок-фортеця у Бережанах не одразу, будувала його родина Сенявських з 1534 по 1554 роки. До його складу входили стіни з городнями, палац з в”їзними брамами, напівкругла бастія і чотиригранна вежа. У плані це був неправильний п”ятикутник. Замок був добре захищений не тільки потужним арсеналом, а й товстими стінами. З північного боку вони були 2 метри завтовшки, а з піденно-західного – сягали шести метрів. Товщина стіни збереглася і досі. Хоча самі мури вже не виглядають такими надійними, повсюди вони світяться від проломів.

На відміну від багатьох замків, які будували на вершинах пагорбів, Бережанська фортеця осіла на болоті. З обох боків її омивали рукави річки Золота Липа. З того і пішла назва міста Бережани, що люди тут були бережанцями, бо селилися по обидва береги річки.

Але Бережанська фортеця колись була не тільки надійним захистом, а й осередком краси та величі. Це яскравий перехід від оборонних до обороннио-палацових споруд. Фортецю навіть порівнювали із краківським Вавелем – за надзвичайно красиві декори та багате оздоблення палацових залів. Щоправда тепер про них можна тільки читати і уявляти. Бо ще за часів першої світової замок знищили до невпізнання. А багатство бережанської фортеці пустили за вітром ще до того.

http://www.radioman.ua/ce1712025d24d1a090668a8d97f2fcc1,news.html

Скарби завжди асоціюються з минулим, з загадковим, з замковими підземеллями. На пошуки скарбів вирушили і наші кореспонденти у Бережанському замку.

Поки що у підземеллі ми бачимо тільки кам”яні скульптури і їх залишки. Але якщо придивитися, то вони доволі цінні, звичайно, якщо їх зліпити докупи. Але скарби тут знайти буде важко. Після багатьох століть, поки замок стояв безгосподарний, усе що тут було цінного, уже розікрали. Але, мабуть, у цих товстезних стінах таки було щось заховано. З північно-західної сторони замку були шестиметрові стіни, а з усіх інших – двометрові. У стіні є доволі велика ніша. З якої поволі спадають цеглини. Вона поволі веде догори, тому ймовірно, що колись тут був скарб. Таких місць у замку дуже багато – сотні, а то й тисячі. Так чи інакше, залишається цінність для архітектури і для історії, адже із замком пов”язано немало цікавого. Варто також врахувати гордість, з якою сюди приходять мешканці, що живуть поблизу замку. Сюди урочисто ходять наречені, сюди приводять дітей. і усі згадують славну історію міста Бережани.

Після польового дослідження звернемось до історії. Чи шукали у Бережанському замку скарби у в попередні століття?

Власник Бережанського замку Адам-Микола Синявський володів чималим багатством. Золото, срібло, рубіни та діаманти – усього цього мав Синявський удосталь. Кажуть, що частину маєтності він міг заховати на території замку. Та, на щастя, шукачі скарбів не турбували фортецю.

“Слава Богу, якоїсь чорної археології щодо замку не проявлялось. Тут усе таки центр міста, якийсь контроль був, тому проблем із тим не виникало”, – каже знавець Бережанської Історії Володимир Парацій. Утім, Бережанський замок має свою цінність – тут прекрасні умови для зберігання продуктів. Та й людям тут досить комфортно навіть узимку: “У деяких підвальних приміщеннях замку, температура така, як у печерах 11-12 градусів, але, правда, деколи зі всіма наслідками перебування тут бомжів”.

Та після того, як Бережанська громада взяла під опіку замок, безпритульних тут більше не було. Хоча замок і сам виглядає безпритульним, покинутим напризволяще палацом перед руйнівним часом та невблаганними людьми.

Основний скарб у Бережанах – історичний та духовний. Тобто, сам замок. Його місцеві мешканці дуже люблять та шанують. Недарма, в часи байдужості держави до історичних пам”яток, прості люди ставали на захист замків, фортець та церков.

http://www.radioman.ua/8ce0e0774c6efc744af0a00d09073e6e,news.html

Бережанський замок у фортифікаційних книгах називають яскравим прикладом переходу від виключно оборонних до оборонно-палацових споруд.

Але це зовсім не означає, що фортецю міг захопити кожен охочий. Будували Бережанський замок точно не на сто років. А щонайменше на кілька століть. При чому будували фортецю настільки професійно, що позаздрили б усі сучасні архітектори та будівельники. Адже вже понад 450 років бережанська твердиня спокійно плаває на болоті. Так саме плаває, адже по обидва боки від замку – рукави річки Золота Липа. Але середньовічних архітекторів це зовсім не злякало. Просто під кожну замкову стіну вони розробили особливий укріплюючий фундамент.

“Зовні був дубовий настил на кілька рядів пресований і потім на нього поставили костел, західну вежу і західний мур. На глибині 6 метрів робиться подушка глиняна, заливається вапном, перекопується, робиться вапняково-глиняний пласт і на нього ставиться замок. Ми коли до того пласту добралися, то його не перб”єш киркою”, – розповів РадіоМан Володимир Парацій, завідувач науковим відділом Державного історико-архітектурного заповідника в Бережанах.

Вирізняється міцністю не тільки замковий фундамент, а й замкові стіни. З північного боку їх товщина сягала двох метрів. З південно-західного шести. І сучасні будівельники можуть тільки заздрити стилю кладки, яким володіли колишні майстри.

Але незважаючи на колишню міць і велич, байдужість та час взяли своє. Зараз частина мурів обвалилася, укріплення – частково впали. Про оздобу і багатство можна тільки здогадуватися. Хоча посередині замкового подвір”я Бережанську фортецю таки можна побачити у всій давній красі.

http://www.radioman.ua/d95a04138192f94fbf1479ac37d22b3d,news.html

Старовинній фортеці пощастило – її повністю відновили. Щоправда, поки що у вигляді макету. Як має виглядати давній замок?

Зменшений у сто разів замок дуже люблять школярі. Великий замок споглядає на них грізно, а менший за нього макет не викликає такого побоювання. Учні часто приходять до зменшеної фортеці, але лише з учителями. Реставратори побоюються, що в інакшому випадку дітям закортить влаштувати маленькі війни на макеті, а отже і зруйнувати його. А макет замку ще знадобиться, бо саме за ним і відновлюватимуть Бережанський замок.

“Цей макет покаже повністю зовнішні стіни замку. Коли це закінчиться, ще не знаємо. Ми зараз самі ще не знаємо, які кошти будуть вкладені в цей замок”, – розповів РадіоМан завідувач науковим сектором Бережанського історико-архітектурного заповідника Володимир Парацій. На жаль, понівечених часом замків в Україні не бракує. Бракує грошей на їх відновлення. Цього та наступного року на відбудову Бережанського замку мають дати лише кілька мільйонів гривень. У кращому випадку фортецю відбудують та відреставрують за 25 років. А поки що при колишню велич нагадуватиме макет замку.

А поки замок у Бережанах чекає на фінансову ласку держави, час поволі руйнує міцні стіни фортеці. Хоча й тепер замок виглядає гідно.

http://www.radioman.ua/06f91eb206d9170d97f86360c97df995,news.html

Наші журналісти майже закінчили свою мандрівку до чарівного містечка Бережани, що на Тернопіллі. Але так просто Бережанщина їх все одно не відпустила.

За кілька кілометрів від міста вони були змушені зупинитися… в Раю. Тут справжнісінький Рай – у прямому і переносному значенні цього слова. Адже саме так називається село за три кілометри від Бережан. Колись тут була резиденція Сенявських. І десь приблизно з того часу за цим селом і закріпилася така незвична назва. Оскільки ще з давніх-давен Бережанщина славилася поганими дорогами. Тож місцеві жартували, хто витримає дорогу до Бережан, потрапить до Раю.

Якщо вірити переказам, полюбляв підвозити людей до Раю колишній його господар Микола Сенявський. Якось, коли у Бережанському замку гостював Петро І, а він був тут частим гостем, російський цар і Микола Сенявський, будучи напідпитку, влаштували змагання – хто перший потрапить у Рай, запрягшись у сани. Додавало пікантності суперечці те, що змагалися вони влітку. Хто переміг – історія замовчує, хоча кажуть, що все таки російська корона до раю потрапила першою.

Варто сказати, що Раю відповідає не тільки назва населеного пункту. Місцевий сад має по-справжньому райські краєвиди. Тут до сих пір зберігся старовинний парк з екзотичною флорою і каскад ставків, який створив наступник Сенявського – Станіслав Потоцький. Він же й перебудував місцевий мисливський будиночок у палац. Щоправда зараз він виглядає не так велично. Але внутрішню красу зберіг до тепер. При чому подобався Рай не тільки Петру І, а й його челяді. Місцеві краєвиди їм так сподобалися, що повертатися до Петербурга вони просто відмовилися.

Ще одна давня окраса бережанського Раю – кількасотлітній дуб. Місцеві стверджують, що це дерево посадив колись ще Богдан Хмельницький. І повертаючись до Бережан, він найбільше любив відпочивати саме під ним, бо уявляв себе тоді у раю.