Андрій Рущак в Інтернеті

На РадіоМан продовжується спецпроект “Подорож замками Галичини”: цього разу журналісти побували в Поморянах:

Нижче подається текст із сайту РадіоМан.

Перед кожною статтею подається лінк на оригінальну новину, яка викладалася на сайті радіо. Текст подається тими ж частинами, що й на самому сайті.

http://www.radioman.ua/00900b0efc6b58305a75c182109968ed,news.html

Щовихідних журналісти РадіоМан традиційно подорожують замками Галичини, переважно невідомими широкому загалу. Ці мандрівки покликані привернути увагу і якомога більше розповісти про замки і фортеці, котрі за кілька років можуть зникнути. Нинішня подорож присвячена Поморянам.

Перша письмова згадка про Поморяни датується 1437 роком. Хоча деякі історики впевнено стверджують, що це село щонайменше на століття молодше. Та й селом Поморяни були не завжди. У 1456 році Поморяни стали містом, а в 1504 отримали Магдебурзьке право, що дозволило місцевим мешканцям вільно займатися торгівлею та виробництвом.

Головна окраса Поморян – місцевий замок – з’явився тут приблизно в середині XIV століття. Точніше, тоді тут був не замок, а дерев’яна фортеця. Її, як захисний пункт, збудував місцевий магнат Микола Свинка. Щоправда протрималася фортеця не так довго, як напевно хотілося б її господарям. Напади волохів, а потім турків з татарами фортецю спалили, а саме місто знищили. Тож вже у XVI столітті тодішні власники вирішили не спокушати долю і на місці дерев’яної фортеці почали будувати кам’яний замок. Тоді це була чотирикутна замкнена в плані двоповерхова будівля з круглими наріжними баштами і невеликим внутрішнім двором. Потрапити до замку можна було лише через підйомний міст, через браму у північному крилі. Оточували замок рови, заповнені водою з річки Золота Липа.

Коли власником замку став батько польського короля Яна ІІІ Собєського, будівля стала повністю неприступною. Звели нову порохівню, зробили величезний запас зброї та гармат. До речі, саме за Якуба Собєського поморяни досягли другого свого розквіту. Адже він відновив тут Магдебурзьке право, спорудив костел, заклав церкву, якій наділив стільки землі, скільки за два дні змогли зорати місцеві селяни.

А що було потім? Потім доля була не такою прихильною до місцевого замку. Королівські нащадки долею поморянської твердині мало переймалися. Спочатку вони перетворили її з могутнього укріплення на житловий палац, згодом – взагалі пустили на самоплив. Цінності, такі як меблі та картини розпродали, архів – розікрали. На крок до колишньої величі замок повернувся, як не дивно, на початку ХХ століття, стараннями графа Потоцького. Але цього вистачило тільки до війни.

http://www.radioman.ua/80541c3e247f0d266b473456815e2d0a,news.html

Перше поселення з’явилось тут у Кам’яну добу. Перші мешканці Поморян були не стільки гречкосіями, як моряками та рибалками.

Перший замок тут спорудили на початку XIV століття. У XVI столітті на місці дерев’яної фортеці постає кам’яний замок. А з XVIII століття квадратний замок перетворюється на фігурний палац. У ХХ столітті улюблене королівське місто стає звичайним селом.

Зараз у Поморянах мешкає півтори тисячі осіб. Село розташоване обабіч автотрас, а до найближчої залізничної станції – 19 кілометрів.

http://www.radioman.ua/6cf4cafec16bb56a623adee37b6656bb,news.html

XVI столітті, як записано в історичних джерелах, поморянська твердиня була величним кам’яним замком. Сьогодні аби потрапити до Поморянського замку, треба пильно дивитися під ноги. Довколишню траву тут давно вже ніхто не косив…

З центрального боку замок неприступний. Але не тому, що він пильно охороняється, а тому, що сходи, поруйновані часом, „добили” люди. Наші журналісти взяли підходи до замку майже приступом, втім всередині на них чекала друга перешкода – оглянути замкові зали не вдалося, через відсутність підлоги на другому поверсі. Тому давній вигляд Поморянського замку залишається хіба що уявляти.

Журналістам впала в очі дерев’яна труба, якою колись тут подавали воду. Настельна ліпнина зараз оббита лежить просто на тому, що колись називалося підлогою. Немає і самої стелі, замість неї залишилася лише цегляна кладка. Балкове перекриття тут згоріло, зігнило і також обсипалося. Але, судячи з труб, які наші журналісти виявили в одній з кімнат, можна припускати, що цей замок якось використовували вже за радянських часів. На жаль, перекриття тоді робили бетонне, а тому воно швидше завалиться, ніж добротні первісні перекриття Поморянського замку.

http://www.radioman.ua/3d7e3a175f63104282276032cc78b09b,news.html

Поморяни отримали свою назву через море. Так виглядала у давні часи ріка Золота Липа, яка довкруги розливалася настільки, що утворювалося озеро. Кажуть, що воно було таким величезним, що сягала від Поморян аж до Бережан. На жаль, у теперішні часи все змінилося.

Озеро замулилося і від нього залишилася заледве десята частина. Але, мабуть, ще з тих часів збереглася прикраса над одним із входів до замку – мушля.

Історики кажуть, що існує менш романтична версія походження назви цього населеного пункту – Поморяни – від помору. Невідомо, яка саме хвороба була тут, але саме від неї вимерли майже всі поморяни.

Колишні морські вовки стали звичайними селянами. Горде княже місто перетворилось на село. А що стало з морем, від якого, власне і отримали свою назву Поморяни? Чи є там хоча б натяк на море?

Тут доволі мокро. Можливо, це залишки від давнього моря, точніше озера Золота Липа, яке колись вважали морем. Зараз від колишнього моря залишився маленький замулений ставок. Трохи далі видніється річка Золота Липа, але моря, яке було тут у княжі часи, вже давно немає. Напевно меліорація 70-их років далася взнаки і повністю знищила давню водойму.

А, можливо, ще раніше море спустошили місцеві мешканці, які оборонялися від турків і татар. Аби відлякати нападників від замку і від міста, спускали шлюзи і вода розходилася набагато далі за свої природні межі. Тож води постійно меншало, аж поки від морської води залишився лише спогад.

До речі, морську рибу у Поморянах годі знайти. Але старожили ще пам’ятають, як у місцевій річці Золота Липа ловили морських мідій та бичків. Однак тепер їх знайти не вдалося.

http://www.radioman.ua/9153b20565989e2412dd3a3c2b817022,news.html

Неподалік замку і костелу на шляху наших журналістів з’явилася ще одна будівля з вежами по кутах, яка своїм виглядом схожа також на замок, але значно менший, ніж вже їм відомий.

Чи можливо, щоб у невеличких Поморянах було два замки? Схоже на те, що звідси велася якась військова оборона. Принаймні напис „Захистимо державу від німців” свідчить, що тут точно воювали у роки ІІ світової війни.

Увійшовши в середину, перше, що впадає у вічі – це закинута, засмічена пустка. Двері у приміщенні вже всі перемуровані, що може служити доказом класичного радянського „господарювання”, коли колишні панські господи ділили на багато дрібнесеньких, часто незручних квартир. Весь час треба бути готовим до того, що щось може завалитися. На другому поверсі такого поняття як підлога, вже майже не залишилося. Хоча шифер, який вкриває цю будівлю, порівняно нестарий.

Привідкрити завісу таємничої закинутої будівлі допомогли місцеві мешканці.

РадіоМан: - Скажіть будь ласка, що це за будинок?

Мешканка Поморян: - Це – колишня Ратуша.

РадіоМан: - А коли вона була збудована?

Мешканка: - Це ще з часів графа Потоцького, і десь у той час вона була збудована.

РадіоМан: - А що тут було згодом?

Мешканка: - Тут була поліклініка. Але це було ще коли Поморяни були містом. А потім вже нічого не було і будинок так поступово зруйнувався.

РадіоМан: - Виглядає так, що років з 50 будинок не задіяний.

Мешканка: - Може й 50, а може й більше.

РадіоМан: - Місцева влада зараз не намагається це відновити?

Мешканка: - Наскільки я знаю, то зараз будинок стоїть під заставою у банку, тому що він не числиться як пам’ятка архітектури.

РадіоМан: - А за що його заставили?

Мешканка: - То невідомо…

РадіоМан: - Тобто, будинок має хтось викупити?

Мешканка: - Мені здається, що він ВЖЕ куплений. Тому що хтось вже щось тут робив, хтось його перекривав. Це не держава робила.

РадіоМан: - Але місцеві мешканці не знають, що тут буде, ніхто нічого не каже?

Мешканка: - Ну, будинок вже перекритий давно, років 20 тому. Ні, точніше років 10-15 тому. Вже аж шифер чорний.

РадіоМан: - Тут доволі брудно, а всередині все провалюється. Тут ніяких надзвичайних випадків не траплялося?

Мешканка: - Поки-що не траплялося. ПОКИ-ЩО… Але діти сюди лазять. Бачите, тут все відкрите.

Тож нашим журналістам так і не вдалося дізнатися, хто насправді зараз є власником будинку колишньої поморянської Ратуші. Але кому вона підкоряється, то це Часові, який мало не щодня знищує якусь її частину.

http://www.radioman.ua/791462347ac1407c6d486904e02d2619,news.html

Кожен давній замок, якби вмів говорити, то міг би розповісти набагато більше і цікавіше, ніж усю підручники з історії разом узяті. Адже кожен пережив не одного господаря, не одну реставрацію і далеко не одну війну. Поморянський замок не виняток.

Військові баталії біля стін Поморянського замку точилися як у XVI, так і в XX столітті. Спочатку, у XІVстолітті, у Поморянах була дерев’яна фортеця. Не витримавши частих турецько-татарських набігів, фортеця згоріла.

Згодом поморянський замок відбудували. Тепер він вже був кам’яним із надійними оборонними спорудами валами та ровами з водою. Тож, коли у 1672-му році, під натиском татар впав навіть Золочівський замок, Поморянський спокійно вистояв.

Пізніші часи для замку були менш щасливими. У 1675 році армія Магомета ІV майже не залишила сліду від Поморян: будівлі спалили, а людей забрали в ясир.

Щоправда простояв у руїнах замок недовго. Тодішній польський король, який мав певні сентименти до Поморянського замку, дав гроші на його відбудову, а саме місто звільнив від податків.

Після того, як турки з татарами полишили набіги на українські землі, для Поморян настали більш-менш спокійні часи, аж до початку ХХ століття. Замок з певною періодичністю руйнувала хіба людська недбалість. А вже у 1918 Поморянська твердиня стала свідком Листопадового чину. Історики кажуть, що на Ратуші вивісили синьо-жовтий прапор, і староста міста передав владу військовому комітетові.

Вже значно пізніше мешканцям Поморян знову довелося воювати, вже за сам факт українства. Врятував поморянців граф Потоцький, який саме на той час був у замку. Кажуть, ніби він зателефонував Пілсудському, і польські війська від Поморян відступили.

Під час Другої світової Поморяни знову зачепили військові баталії. Коли у замку перебували німецькі війська, туди частенько навідувалися упівці.

Вже наприкінці минулого століття замок хотіли зробити цілком мирною спорудою – санаторієм. Але певно – не судилося. І тепер Поморянський замок знову у стані війни - із власним занепадом.

http://www.radioman.ua/b9c5e8f968001e18e25298b01a68aef9,news.html

Найлегендарнішим мешканцем Поморянського замку був польський король Ян ІІІ Собєський. І саме з його іменем пов’язують замковий ренесанс. Місцеві мешканці навіть розповіли нашим журналістам про це легенду.

„Колись молодий Ян (ще тоді просто шляхтич) поїхав у ті краї на полювання. І коли повертався додому, заблукав. Випадково дорогою натрапив на ченця-самітника, який мешкав у печері, поблизу Поморян. У нього й заночував. А вранці монах розповів йому свій сон, ніби бачив він Яна на троні з польською короною. Через два тижні Собєського коронували…

На знак вдячності за таке приємне пророцтво король Ян ІІІ виділяє монахові біля Поморян землю, допомагає закласти монастир, дарує церковні дзвони і надзвичайно майстерний іконостас”.

Допомагав король і самому замку, який був однією з улюблений його резиденцій. Тож коли татари зруйнували місто і будівлю, Ян виділив потерпілим „гуманітарну допомогу” – 20 тисяч золотих. Ще 25 тисяч він дав на відбудову замку; укріпив вали, зробив надійнішими рови, а саме місто звільнив від податків.

Після Яна ІІІ Поморянський замок поволі втрачає свою красу і обороноздатність.

Новою точкою відліку для замку став 1789 рік, коли будівля перейшла у власність Еразма Прушинського. Він, а потім його син Юзеф, відновлюють замкові будівлі, накривають замок бляхою, закладають парк і теплиці. Також Прушинським вдалося зібрати надзвичайну колекцію мистецьких цінностей – картини, гравюри, медалі, монети, ікони, посуд, мозаїка.

Згодом замок перейшов до родини Потоцьких. Щоправда вони отримали його у не найкращому стані – на той час картини розпродали за безцінь, а архів майже повністю знищили. Юрій Потоцький як міг (а він доволі добре справлявся з обов’язками господаря) порядкував у замку до 1939 року. За його часів, – переказують місцеві, – подвір’я замку потопало у трояндах, і на подвір’ї працювало щось схоже на сирітський будинок, де притулок знаходили покинуті діти та самотні літні люди. Облаштувала цей прихисток графиня Потоцька.

Далі власником Поморянського замку по черзі ставали то німецькі, то совєцькі війська, райком компартії, училище, а у 80-их замкові стіни покинули навіть студенти. Тепер тут господар тільки Час

http://www.radioman.ua/f864323b0e18ba3b78979718aa3b75d7,news.html

Окрасою Поморян є не тільки місцевий замок XVI століття, костел, який заклав ще батько польського короля Якуб Собєський чи Ратуша, яка бачила головних сподвижників Листопадового Чину.

Поряд з цими монументальними будівлями, мирно співіснує старовинна дерев’яна церква, збудована за всіма канонами старовинного сакрального зодчества. Поряд із храмом, просто у траві, закинуті залишки давніх кам’яних „скульптур” – кубічної форми валуни, на яких вибиті святі Ананій, Андрей і Ромин. Також на плитах проглядаються викарбувані мальтійський орден і козацький хрест. Останній факт не повинен здатися дивним, адже саме цю церкву, яка нині називається Церквою Богородиці, збудували 1690 році саме козаки. Полки Максима Кривоноса та Москаленка, коли йшли на Львів, зупинилися у Поморянах. Їх дуже прихильно зустріли місцеві мешканці, і на знак подяки козаки поставили дубову церкву, яка за тодішньою традицією була збудована без жодного цвяха. Це помітно і сьогодні. Зараз помітно, що нинішній дах церкви вже не автентичний, його замінили мабуть років 20 тому. Дзвіниця, що навпроти церкви – автентична і схоже збудували її одночасно з самою цервою.

До слова, впродовж останніх кільканадцяти років, зокрема на Львівщині, назавжди зникло чимало сакральних дерев’яних споруд. Основною причиною є пожежі у храмах. Вогнеборці переконані, що підпалюють церкви самі ж селяни. Які у такий спосіб хочуть поставити новий храм. А оскільки стоїть стара, дерев’яна, яка їм вже не подобається, вони або випадково, або спеціально підпалюють храми. Натомість, за словами самих селян, вберегти від вогню дерев’яні церкви вони не можуть з простої причини – бракує грошей на те, аби поставити протипожежну сигналізацію.

http://www.radioman.ua/d682ea5fefcd8b8527e29c1d1ca07571,news.html

Досліджуючи місцевий замок у Поморянах, журналісти РадіоМан натрапили на підземелля. Привиди та скарби здавна люблять такі закамарки…

Поморянський замок – один з небагатьох, де можна потрапити у підземелля. Втім, не варто цього робити. Оскільки ті закутки, які відкриті, наполовину вже завалені камінням і існує небезпека падіння чогось згори. Тим більше, судячи по верхніх перекриттях, перекриттях другого поверху і горища, вони вже частково завалилися і вистояли мало де. Небезпека криється також у тому, що товщина самого перекриття сягає приблизно півтора метра, а самі стіни – двохметрові. Частково у замку вцілили вікна. Є тут одне кругле, і тут можна було поставити не лише стрільця, а й вмістити гармату і оборонятися від ворогів.

Будь-який натяк на колишні скарби підземелля вже давно затер час. Тріщини і завали поволі доконують замок. Хоча залишки фортеці ще вказують на колишню розкіш і велич будівлі.