Андрій Рущак в Інтернеті

На РадіоМан продовжується спецпроект “Подорож замками Галичини”: цього разу журналісти побували в Жовкві.

Нижче подається текст із сайту РадіоМан.

Перед кожною статтею подається лінк на оригінальну новину, яка викладалася на сайті радіо. Текст подається тими ж частинами, що й на самому сайті.

http://www.radioman.ua/4e8c2fb735f2057d020c5c1776bfe32a,news.html

Старовинна, ідеальна, гостинна. Півтисячі років поспіль Жовква приваблює до себе туристів та мандрівників. Коронне місто стало наступним пунктом нашого спецпроекту “Подорож замками Галичини”. Наші кореспонденти на шляху до Жовкви зупинились у Куликові.

За деякими історичними даними у Куликові було поселення Бощ, яке могло бути засноване майже одночасно зі Львовом, у ХІІІ столітті. До речі, парафія старої дерев”яної церкви поширювалась на Винники, які у Середньовіччі змінили назву на Жовкву.

Дехто з істориків стверджує, що у Куликові був досить величний замок. Тепер на його місці – стадіон. Ще довгий час ці земляні вали були трибунами, але час їх знищив.

Згодом основною оборонною спорудою Куликова став костел святого Миколая, який спорудили у 1538 році. Ще дотепер можна побачити на замковому горищі бійниці, які, щоправда тепер не вражають бойовою величчю.

Якщо у давні часи Куликів славився на всю Європу своїм хлібом, то зараз місцевою гастрономічною гордістю стали ковбаси.

Вже менше як за двадцять кілометрів від Куликова знаходиться Жовква.

Першу згадку про поселення на місці Жовкви знаходимо в рукописах 1242 року. Тоді ще скло Винники після 1598 стає Жовквою, на честь нового власника – Коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. З початку XVIII століття Жовкву перетворюють на резиденцію польського короля Яна ІІІ Собеського. Галицьке містечко опиняється у центрі європейських подій і стає важливим осередком розвитку культури та релігії.

Сьогодні Жовква – районний центр із населенням близько 13 тисяч осіб.

Назва міста часто змінювалась, і кожна історична епоха вносила в його образ свої характерні риси. Тут досі збереглась дерев”янна церква Різдва, яка була побудована ще у 1705 році. Приїхавши сюди, перше, що впадає в око – це високі стіни з амбразурами, що оточують комплекс Домініканського монастиря XVII століття. Наступний об‘єкт, що заслуговує на увагу – Василіянський монастир кінця XVII – початку XVIIІ століття. Цікава споруда – Парафіяльний костел св. Лаврентія. Збудовано його 1649 рр. Усі фасади будівлі оформлені пілястрами тосканського ордеру.

Жовква – це єдиний в Україні зразок збереженого ренесансного “ідеального” міста-фортеці, правдива перлина національної архітектурної спадщини, Державний історико-архітектурний заповідник, на території якого знаходиться 55 пам’яток архітектури світового, національного і регіонального значення. Можливо, саме тому це місто так приваблює туристів вже понад півтисячі років поспіль.

http://www.radioman.ua/1996e1e9a0dd1d87872dcab599af5041,news.html

Жовква розташована за 30 кілометрах північніше Львова. За кількістю архітектурних пам’яток вона займає друге місце в області після Львова. Цікаво, що розташовані ці пам’ятки доволі компактно.

Огляд всіх займе буквально кілька годин. За часів Київської Русі тут було село. Це поселення спершу називали Винники: надто вже багато у місцевому селі жило виноробів. Місцевий цех часто їздив на торги до Львова, а можливо й до сусідніх міст чи сіл. Першу згадку про Винники знаходимо у 1242 році. До слова, Львів вперше загадали у літописах на 14 років пізніше.

1598 році село отримує Коронний гетьман Станіслав Жолкевський, і змінює Винники на Жовкву. Ця назва протримається за тепер уже містом упродовж трьох з половиною століть.

Коли Жовкла стає радянською, влада вирішує вшанувати льотчика-аса Петра Несторова. Саме він вперше виконав „мертву петлю” – вершину пілотної майстерності. Також цей льотчик виконував „таран”, від якого і загинув поблизу містечка на Львівщині.

Із 1951 по 1991 рік Жовкву офіційно називають Несторовим. Та вже за часів Незалежності місто знову отримує стару назву – Жовква.

Зазвичай будівництво величних замків чи могутніх фортець було пов”язане з іменами видатних або не дуже, але чоловіків. Замок у Жовклі – яскравий приклад того, що це тільки теорема, яка потребує доведення.

Не те, щоб жінки закладали фундамент фортеці, випалювали цеглу чи витесували камінь, просто переломні події у замковому житті, пов”язані саме із жіночими іменами. Перше з них – ім”я дружини засновника Жовківського замку Станіслава Жолкевського – Реґіни. Вона була жінкою розумною, заощадливою, і головне – доброю господинею. І поки Жолкевський здобував славу та гроші, саме його дружина опікувалася замковим життям. Саме Реґіна Жолкевська дала притулок збіднілому шляхтичу Михайлові Хмельницькому, батькові гетьмана Богдана Хмельницького. У Реґіни та Станіслава було троє дітей: дві доньки – Катерина та Софія, і син Іван. Але батьківські сподівання, що саме син стане навідником маєтку, не справдилися. Після турецького полону Іван повернувся додому хворим і невдовзі помер. Тож замок знову опинився у ніжних жіночих руках Софії, на той час – вже Данилович. Саме за часів Софії було завершено обмурування міста, почали насипати вали. Після її смерті замок переходить у руки її доньки Теофілії. За наказом нової власниці замку у Жовкві збудували костел і монастир. Тут минуло дитинство її синів – Марка і Яна, який невдовзі зайняв польський трон. Жовква часів Яна ІІІ Собеського досягла найвищого розквіту – він зробив її центром суспільного життя Польщі.

Після смерті короля у Жовкві залишилися господарювати його син з дружиною Марією Сефовою-Дависель. Саме вона залишила після себе детальні описи кімнат, у яких мешкали тодішні вельможі.

Останньою власницею Жовківського замку була донька старшого сина короля Марія-Кароліна. Перед смертю вона продала фортецю Михайлові Радзівілу. З того часу минуло вже 267 років.

Як не дивно, тепер замком теж опікується жінка. Турботу по відновленню пам”ятки взяла на себе Софія Каськун, завідувач відділення Львівської галереї мистецтв.

http://www.radioman.ua/454e42fc2d7ff7191b6885faa021934c,news.html

Ми продовжуємо подорожувати замками Галичини. Вже кілька годин поспіль наші кореспонденти блукають Жовківськими руїнами замку і захоплено слухають першого свого співрозмовника, керівника місцевого музею Софію Каськун. Доля розпорядилася так, що Жовківський замок найчастіше пов”язаний з жіночими іменами.

Спочатку Регіна Жолкевська – дружина засновника замку. Далі – розбудовою фортеці займалася її донька, потім внучка. Причому вони не тільки облаштовували внутрішнє життя замку, а інколи навіть укріплювали фортечні стіни. Як не дивно, але зараз доля замку також у жіночих руках – в руках теперішнього опікуна наших журналістів.

РадіоМан: - Зараз Жовківський замок, можна сказати у занепаді. Що ви тут плануєте відновлювати, і як це буде виглядати?

Софія Каськун: - Буквально у 2001 році прийшла ідея зробити тут музей. У цьому крилі, де ми зараз стоїмо, був суд і була прокуратура. Прокуратура вибралася у нове приміщення і вивільнилася одна масюнечка [маленька] кімнатка, і її дали під музей, під Львівську галерею мистецтв, Жовківський відділ.

Вийшовши з музею, є галерея. Тут, на другому поверсі квартири пустують.

Софія Каськун: - Взагалі це крило у нас чекає на інвестицію. Заповідник хоче його віддати у приватні руки з тим, щоби було зроблено ремонти, відповідно до того часу, як воно виглядало у XVII столітті.

РадіоМан: - А як колись виглядав цей замок? Що тут було?

Софія Каськун: - Конструкція замку це є 100х100 метрів з оборонними вежами по кутах. Північний в”їзний корпус містив архів у брамі, конюшня, каретний двір – зліва, справа – арсенал і татарня – тюрма для полонених, західне крило, де були кухня, пекарня, комори, приміщення для служби, східне крило як займала гімназія з кінця ХІХ століття, так вона і займає. До речі, у тій гімназії вчителював [Іван] Крип”якевич.

РадіоМан: - Скажіть, будь ласка, чи великі підземелля, що у замковому подвір”ї?

Софія Каськун: - Під палацовим корпусом є пивниця, яка у сторону парку є досить добре відкрита, де була каплиця підземелля і підземний хід. Різні ходять легенди. Є легенди, що коли король побудував свій замок на гараю, то з замком палацик був пов”язаний підземним ходом. Точно знаємо, що підземний хід вів від замку до костела.

РадіоМан: - А що там зараз?

Софія Каськун: - У пивниці – нічого, вона не задіяна. У мене є така ідея, щоб там зробити музей-арсенал на майбутнє.

РадіоМан: - Історія жодного замку не обходиться без привидів. Чи є вони у цьому замку?

Софія Каськун: - Я на свій жаль привидів не бачила. І щось такого страшного, на щастя, сказати не можу. Може треба тут більше поночувати, щоб щось таке побачити. Ну, і сторожі нічого такого не говорили.

РадіоМан: - Вірменський історик припускає, що у Жовкві народився Богдан Хмельницький.

Софія Каськун: - Він [історик] так чітко і говорить про це. Тому що у 1594 році Реґіна Жолкевська, оскільки саме вона керувала будівництвом Жовкви і господарським життям, вона приймає на службу Михайла Хмельницького, а Богдан народився десь 1595 рік. Виникає питання – а де ж Богдан народився? І ще один факт: виходить заміж Софія Жолкевська за Яна Даниловича і з Софією до Олеська переїжджає родина Михайла Хмельницького. То виходить, що вона була тут, у Жовкві, до 1606 року. Ми не дуже знаємо історію про Богдана, там дуже багато є загадок. Але у 1620 році, в останній свій бій під Цицорою, дав Станіслав Жолкевський. У тому бою загинув Станіслав, загинув Михайло Хмельницький. У тому бою попав у полон Ян Жолкевський. І ми знаємо, що Богдан [Хмельницький] теж провів два роки у турецькому полоні, і не знаємо хто його викупив, як, за яких умов він туди попав – ми того не знаємо. Але факт такий є. Це ще треба досліджувати, але не знаю, чи комусь це вигідно…

http://www.radioman.ua/be8670f396de7935fb6a078f37cb4b16,news.html

Прогулюючись по центральній площі Жовкви – Вічевій, наші журналісти, випадково зустріли міського голову Євгена Янушевича з кількома своїми співробітниками. Втриматися від кількох запитань було не можливо.

РадіоМан: - Чи багато туристів до вас приїжджає?

Євген Янушевич: - ну, за минулий рік було близько 25 тисяч туристів.

РадіоМан: - А після реконструкції, після ремонтів чи набагато збільшиться потік?

Євген Янушевич: - Кількість туристів не залежить від того, що тут буде гарніше чи не гарніше. Жовква має свою славу і історію, і люди їдуть дивитися якою б вона не була. Але ми хочемо її зробити гарнішою, для того щоб людям показати, що наше місто і старовинне, і молоде, і щоб притягувало. Щоб ті, хто приїхав раз, приїхали ще раз.

Пан Володимир Герич директор Жовківського історико-архітектурного заповідника також передбачає приплив інвестицій й розвиток приватного туристичного сектору.

Володимир Герич: - Чи не найважливіший шлях стратегічного розвитку міста – це туризм, в тому числі залучення приватного капіталу – все треба сюди тягнути. Великий також шанс дає Євро-2012, тому що містечко розташоване на трасі Львів-Варшава. Це явно вже тепер буде „футбольна” траса. Я не знаю скільки буде туристів, десятки, може сотні тисяч буде їхати, і заїхати у Жовкву, побути тут день чи переночувати можливо. У нас є один такий готельчик невеликий на автобус туристичний, він розписаний на весь туристичний сезон. Головним чином – польські туристи.

РадіоМан: - А чи плануються нові готельні місця, чи місцеві мешканці приймають?

Володимир Герич: - Плануються. Тут декілька невеличких готелів роблять місцеві бізнесмени, і в нас є теж задумка - одне з крил цього замку віддати під готелі. Я бачу тут можливості різні. Тобто, роль отаких містечок навколо якогось крупного міста, містечок-сателітів, у нас буде зростати. І Жовква – одне з перспективних місць, куди буде перетягуватися частина функцій, які є сьогодні у Львові.

http://www.radioman.ua/65c6824b44f79283abf2ab0565f4695d,news.html

Сьогодні наші кореспонденти досліджують історичні та архітектурні пам”ятки Жовкви у рамках спецпроекту РадіоМан “Подорож замками Галичини”. Колись цікаві і не зовсім звичні назви мали не лише місцеві поселення, а й, наприклад, річки…

Про назву однієї із них наші кореспонденти розпитували керівника місцевого музею Софію Каськун.

РадіоМан: - Біля замку протікає річки з дивною назвою – Свиня. Чому така назва?

Софія Каськун: - У мене є свою точка зору на ту назву, і швидше всього так і було. Річка у Жовкві називалася Звинна, тому що село, на грунтах якого Жолкевський побудував Жовкву, називалося Винники, а річка, якш=що дійсно подивитися по карті, є звинна. Але коли прийшли поляки, пішло – zwynna > źwinna > świnia – і в результаті маємо Свиню. Оце така моя інтерпретація, а можливо і не тільки моя. Легенда місцева пов”язує з Меньшиковим і каже, що коли Петро І тут стояв, Меньшиков напився до такого ступеня, що впав у ту ріку. І десь Петро [цар] його звідти витягував і казав: „Ну, ти, як свиня тут напився”, і ніби назвали річку Свиня. Але все ж таки, ніколи би українці не називали чистеньку, гарненьку річку Свинею. Ну, Веприком би назвали, бо є річки Веприки.

РадіоМан: - А чи тече вона до цих пір?

Софія Каськун: - Тече, і зараз вона таки справді – свиня. Зараз річка цілком відповідає своїй назві, на жаль.

РадіоМан: - За час свого правління польський король Ян ІІІ Собеський зробив Жовкву центром суспільного життя королівства. Свого часу тут були картини видатних художників, колекція зброї, прикраси найвідоміших ювелірів, меблі найкращих майстрів. Невже після того, як помічник Петра І, князь Меньшиков, дещо привласнив собі, нічого не залишилося?

Софія Каськун: - У 2001 році, на території Домініканського монастиря, копали фосу [рів] для газопроводу до школи №1. В результаті тих розкопок було знайдено невідомо скільки пляшок вина, невідомо скільки церковного начиння. Церковне начиння якесь підкинули священикові, вино пила ціла Жовква.

РадіоМан: - А потім з”ясувалося, що вино дорого коштує, так?

Софія Каськун: - Я так думаю, що ще десь хтось має якусь плящинку того вина, але факт той, що вино було 1870 і 1900 рік – біле, рожеве і червоне. Малага (Іспанія).

РадіоМан: - А скільки приблизно пляшок вина знайшли?

Софія Каськун: - Це дуже важко сказати, я не беруся навіть називати приблизну цифру. Була заява у міліцію від заповідника, потім сусіди розвазували, що у міліцію щось мішками носили, але що – невідомо. Напевно вони теж то випили…

http://www.radioman.ua/e850ec7f7b413ac1a5d95d2fe0e8391a,news.html

Кожен шанувальник свого міста вважає його кращим за інші міста. Особливо гарним і неповторно принадливим. А ще своє місто вважають ідеальним. Подорожуючи замками Галичини, наші кореспонденти виявили, що Жовква є ідеальним містом. І це не лише полюбовна думка по власне місто, а науково доведена теза.

Жовкву будували за схемою „ідеального міста”. Такий принцип вигадав славетний Леонардо да Вінчі. Художник та винахідник мріяв про міста, які виглядають ідеально, нагадуючи графічну поезію чи музичні партитури. У випадку з містами, замість букв і нот були вулиці, площі та будинки. Згори ідеальне місто виглядає сніжинкою, як, наприклад, Жовква.

Пізніше ідею да Вінчі розвинув італійський зодчий П’єтро Кананено. Для Жовкви він особливий тим, що саме вона, зверху, за формою нагадує проект „ідеального міста”, яке придумав цей зодчий, і який спробували втілити у кількох українських містах, але лише у Жовкві форма збереглася до цього часу.

Принцип „ідеального міста” у Жовкві полягає у тому, що тут ідеально поєднані досконала архітектура, організація соціального життя і звичайно ж, як у ті часи, дуже потрібна річ – це надійні оборонні споруди.

Жовківське „ідеальне місто” будував італійський архітектор Петро Щасливий. Схоже, що його прізвище таки залишило відбиток навіть на сучасних мешканцях і створило сприятливу ауру для міста. Судячи по жовківчанах і туристах, які сюди приїздять, на їхніх обличчях частіше, ніж в інших містах, можна побачити радість, посмішки і задоволення від життя.

http://www.radioman.ua/e18ec54ce41d33ce9c65fd9762913220,news.html

Ідеальне місто, яким є Жовква, згідно зі схемами свого заснування і забудови, просто змушене мати ідеальні входи та виходи. Жовква колись мала їх аж чотири. Чи збереглися вони дотепер?

Загалом колись до Жовківського замку вело чотири брами: з півночі – Туринецька або по-іншому її ще називали Жидівська, бо вела до єврейського кварталу; зі сходу – Львівська; з південного сходу – Звіринецька і з заходу – Глинська. По-іншому її називали Краківською, бо вела вона до польського міста Кракова. Примітно, що над Звіринецькою брамою свого часу існувала катівня, а з Глинською брамою пов”язана історія вже доволі сучасна.

На початку 60-их років, коли війна з ОУН-УПА начебто завершилась, зранку на Ратуші замайорів синьо-жовтий прапор. Цього радянська влада не чекала. У місті запровадили воєнний стан і ввели навіть танки. Вони, танки, для Жовкви стали проблемою: бронетехніка не пролазила крізь вузьку міську браму. Але з рішенням радянська влада не забарилася – браму вирішили підірвати. Утім двох комплектів вибухівки виявилося замало. Попри те, що вибух лунав один за одним, брама вистояла, адже будували її на віки. Так, вже у ХХ столітті браму штурмували всю ніч. Під ранок, не витримавши натиску, вона все таки впала.

Змиритися із втратою такої цінної архітектурною споруди історики не змогли. І вже наприкінці ХХ століття її таки відновили за старими кресленнями.

http://www.radioman.ua/e9153e8c58555d19e1daabc9c61066d4,news.html

Жовква була першою в Україні. Наші кореспонденти виявили особливості, що вирізняють це містечко на Львівщині з-поміж сотень і тисяч інших українських міст. Місцевий замок був пристанком коронних гетьманів, вельмож та навіть королів.

У Звіринецьку браму машини проїжджають повільно, пропускаючи одна одну, адже брама розрахована ще на середньовічний транспорт – карети. Але не тільки на них. Свого часу Звіринецька брама вела у так званий звіринець, куди місцеві вельможі їздили полювати на тварин. Екзотичних тварин тут не було, лише звичайні, які притаманні для місцевих лісів. Туди, у звіринець, їх заганяли місцеві лісники, аби вельможам не доводилося їздити у далекі пошуки, і аби полювання відбувалося під боком.

Жовківські брами відомі не лише тим, що поряд був звіринець. Тут був, практично перший в Україні, тротуар. У XVIII столітті Глинську браму переробили, і там вже проїжджали не лише карети і вози, а вже окремо йшли люди.

http://www.radioman.ua/2f1dedea86f3f0d731be2c258874cd42,news.html

Таких споруд як Жовківська синагога у Європі є лише три. Але у Жовкві синагогу будували не лише із сакральною, але й оборонною метою. Люди тут не лише молилися, але й ховалися від нападу ворогів.

Кошти на відновлення Жовківської святині не поспішають виділяти. За словами директора Жовківського заповідника Володимира Герича, у місті не залишилося нікого з представників єврейської громади.

Володимир Герич: - Інтерес для єврейської громади вона [синагога] сьогодні не дуже вже представляє. Тому що у них є свої підходи і своя філософія цих всіх речей.

А вкладати гроші було б куди. Свого часу тут, у Жовкві, був величезний єврейський квартал, і як розповіла працівник місцевого музею Софія Каськун, свого часу сюди приїжджало дуже багато відомих євреїв.

Софія Каськун: - Коли я євреям проводжу екскурсія і кажу Нахман крок Меів – такий шумок відразу появляється. Виявляється, це був філософ, один із засновників протистанської течії в іудаїзмі. Далі – Ександор Шор – це той, хто написав трактат про ритуальний забій тварин. Ще у Жовкву у 1691 році король спровадив з Амстердаму Урніфебуса Гайлеві – друкаря, і Жовква стала третім центром книгодрукування на території тодішньої Польщі.

http://www.radioman.ua/f5cb342cee2fee9bff475fed49de32a1,news.html

Палацові будівлі, галереї, мури – це те, що робило кожен замок красивим та міцним. Але якщо це було серцем Жовківського замку, то душею безумовно – місцева площа. У давнину, як і тепер, жодне місто, містечко і навіть село, не могло обійтися без базарів. І Жовква тут не виняток.

До стін місцевого замку з часу будівництва споруди тісно прилягала Ринкова площа. Під арками кам”яних галерей, якій тут надбудували місцеві вельможі, щодня йшла жвава торгівля. Сюди з”їжджалося безліч людей. Адже на всю Галичину тоді славились вироби місцевих гончарів – керамічний посуд та кахлі для печей. Не менш популярними були місцеві тканини. У ХІХ столітті їх постійно експонували на місцевих виставках у Львові та Відні.

У давнину, коли місто Жовква ще було селом Винники, славним товаром було вино. Пізніше на зміну вину прийшло пиво. Жовківське пиво готували за особливим, таємним рецептом, яке навіть було гідним конкурентом львівського. Але згодом таємниця приготування славного хмільного напою загубилася у віках.

Часи змінювали вигляд Ринкової площі, але не змінили її духу. Досі вона залишається центром міста. Тепер тут магазини, де торгують привізним товаром, бо власні торгові перлини містечко, на жаль, давно втратило.

Щодо пам”ятників, то ще 15 років тому, майже посередині Ринкової площі, яка тепер називається Вічева, стояв пам”ятник Лєніну. Тепер на його місці з”явилася фігура Матері Божої.

http://www.radioman.ua/2a0019b8b10673a96271512664292c60,news.html

Кожен замок має свою історію дату заснування, розквіту та занепаду. Але завжди є й таке, що вирізняло його з-поміж інших не лише за зовнішнім виглядом. Саме такі факти у замкових мурах Жовкви та старих документах шукали наші кореспонденти.

Жовківський замок з”явився на світ наприкінці XVI століття. Будували його з добре випаленої цегли та витесаного каменю. Але інтрига не в тому ЯК його будували, а ХТО і ЗА ЯКІ ГРОШІ?

Справа в тім, що ідею Станіслава Жолкевського – спорудити замок неподалік тодішніх Винник – втілювали полонені: турки з татарами і навіть українські козаки. Забобонні люди впевнені, що саме тому до колись надзвичайно красивого та укріпленого замку прийшов занепад. При чому оплачували будівельні роботи також не завжди з гаманця тодішнього власника, гетьмана Жолкевського. Його та дружина Реґіна наказала збирати по 50 золотих з усіх євреїв, які надумають поселитися у Жовкві. І саме Жовківський замок став першим Монетним Двором.

Коли гетьман Жолкевський потрапив у полон, турки вимагали за нього 3 мільйони золотих. Таких грошей у його дружини не було. Тож із зібраного золота та срібла король дозволив Реґіні карбувати монети вдома.

З мешканцями Жовківського замку та й і з самим їх життям пов”язано не менше цікавих історій. Зокрема, Реґіна Жолкевська у стінах Жовківського замку прихистила збіднілого шляхтича Михайла Хмельницького і вірменський історик Садок Бароч стверджує, що саме у Жовкві народився його син Богдан. І, хоча, це лише припущення, для самих жовківчан вони приємні.

Доведеним фактом є те, що під час Північної війни [1700-1721 війна Московщини і Швеції за перемоги першої] у фортеці була штаб-квартира російської армії. А у 1706 році тут довго квартирував Петро І. Саме у цих стінах було розроблено знаменитий історичний Жовківський план звитяги над швецьким військом. І саме у Жовківському замку Іван Мазепа розпочав листування зі шведським королем Карлом ХІІ про військовий союз зі шведами.

Зараз замом живе також повноцінним, але вже сучасним життям. Ще донедавна тут одночасно знаходилися суд, середня школа №3 та житлові квартири. Зараз залишилася лише школа і зовсім нещодавно нарешті з”явився місцевий музей.

http://www.radioman.ua/8f777282556499c62b5fde264b170020,news.html

Прикрашають Жовкву не тільки цікаві історії, а й неймовірно гарні краєвиди. Зокрема ті, які відкриваються з подвір”я давніх сакральних споруд. Адже Жовква – це не тільки давній замок, який заклали ще 1594 року.

Це ще ансамбль костелу і монастиря домініканців у стилі бароко, який спорудили у 1653 році, Парафіяльний костел святого Лаврентія та ренесансна синагога XVII століття.

Одна з “найновіших” сакральних споруд – Святотроїцька церква, яку збудували у 1702-му році. Саме туди завітали наші журналісти РадіоМан.

РадіоМан: - Слава Ісусу Христу. Багато років має ваша церква?

Наглядач Святотроїцької церкви: - Праві [майже] – 300 без маленького, з 1720 року.

РадіоМан: - То це 300 років то саме дерево, з якого церкву спорудили, так і стоїть?

Наглядач: - Тільки перекриття недавно міняли. Років чотири чи п”ять тому ґонту саму міняли. Її так час від часу міняють раз на 20-25 років, якщо дерево добре.

РадіоМан: - А яке це дерево?

Наглядач: - Я не знаю, кажуть, що то модрина. То такі бруси, десь приблизно 18 см товщиною.

РадіоМан: - Колись, як будували дерев”яні будівлі, то робили це без жодних цвяхів. А як ця церква збудована?

Наглядач: - Також так. Дерево з”єднане між собою такими кілочками, то такі ніби „цвяхи”. А ґонта, вона вже теперішня, то вже прибита цвяхами.

РадіоМан: - А образи, які тепер у церкві, вони давні?

Наглядач: - Іконостас стілько має скілько церква. Ми реставрували його цього року, то всьо на ньому „рідне”. Це діюча церква, тут кожен день правиться.

РадіоМан: - Сюди приходить тільки парафіяни и й туристи?

Наглядач: - То є заповідник. Але майже весь час у нас є туристи. Приїжджають з Польщі, Німеччини. Отоді, як Ющенко дозволив їм без візи [в”їжджати]. То на день по два-три автобуси сюди приїжджали. З Харкова були, з Дніпропетровська, з Києва…

РадіоМан: - Скажіть, чи важко доглядати а дерев”яною церквою? Чи вона потребує якогось особливого догляду?

Наглядач: - Звичайно. Весь час щось робиться. Ми ззовні помастили і зсередини, щоб всякі черв”яки не їли.

РадіоМан: - А від пожежі як бережетеся? Адже дуже часто дерев”яні церкви зникають саме у вогні.

Наглядач: - Від пожежі самі пильнуємо, світло виключаємо. А що інакше? Пожежну сигналізацію зробити, то треба хіба церкву продати, бо то так коштує все нині…

Що ж, чекаємо на наступні репортажі про інші замки - перлини Галичини.